Люди, з яких варто брати приклад

На час  моєї педагогічної практики, я була прикріплена до11 класу і повинна була вести у них  українську та світову літературу. Хоча це й моя школа, але першого дня я прокинулася із великим хвилюванням. По-перше, не знала,  як мене зустрінуть діти, чи знайдемо з ними спільну мову, по-друге, боялася чи сприйматимуть мене вчителі, по-третє, не хотілося осоромитися. Адже тут мене всі знали як здібну ученицю, але не як студентку-практикантку. Тому зранку помолилася, захопила із собою валер’янку і поїхала в школу.

Перший же день показав різницю між міськими дітьми та сільськими. Якщо минулого року, проходячи практику в Кіровограді, я боялася зайти в клас і йшла до школи як на каторгу, то цього року я відчула підтримку та симпатію, не лише з боку вчителів, але й дітей. Вони відкритіші, більш щирі, не такі зіпсовані, краще йдуть на контакт. Як мені не хотілося йти в школу першого дня, так важко було покидати ці стіни на останній день практики.

Особливо ж допомогла мені адаптуватися вчитель української мови та літератури Довгань Любов Андріївна. Коли я навчалася у школі, вона у нас нічого не вела, але саме з нею я їздила на обласний етап олімпіади із української мови та літератури в Кіровоград. Ще тоді я захоплювалася її ерудицією, дружелюбністю та вмінням зближатися з людьми. На практиці я переконалася у своєму першому враженні. Звичайно, Любов Андріївна не була зобов’язана давати свої конспекти, але вона передала всі матеріали, за якими сама готувалася до уроків. Кожен ранок починався з того, що я приїжджала до школи і чекала, коли прийде Любов Андріївна. З нею я ділилася усіма переживаннями та радощами, так само й вона розповідала про те, що її хвилює чи про те, що її вразило. Любов Андріївна зараз живе сама. Син вже дорослий, мешкає далеко від матері, а дочка сама має доньку, приїздить лише на свята. Чоловіка немає. Ось і доводиться все робити самій, лягати спати і прокидатися в повній тиші.

Я намагалася хоч чимось допомогти цій добрій і справедливій вчительці. Перевіряла зошити, навіть в тих класах, де нічого не вела, інколи проводила уроки замість Любов Андріївни, щоб навчитися застосовувати свої знання на практиці. Разом ми виготовляли стенди для кабінету української літератури, клеїли вікна і ходили обідати в столову. Коли я побачила, що на День Учителя клас її не привітав, мене це неприємно вразило. Таку вчительку неможливо не поважати і не любити. Я сама підготувала їй невеликий презент і вручила. Просто захотілося віддячити людині за її теплоту та підтримку.

В першу чергу я буду сумувати за своїм 11 класом, в другу – за вчителем, який допомагав мені робити перші кроки на нелегкому шляху педагога. Любов Андріївна давала дійсно корисні поради, як працювати з класом, як спілкуватися з колегами, як реагувати на критику чи зауваження, і це були не просто теоретичні знання. Це її власний досвід, здобутий за 25 років учительської праці.

Коли я проводила психологічне дослідження у своєму 11 класі, то особливо цікавим було запитання про те, кого учні вважають ідеалом морального ставлення до людей. Більша половина написала, що саме Любов Андріївну. На її уроках завжди тиша та спокій, немає шуму та постійних зауважень. Я вважаю, що це дійсно педагог від Бога. Все своє життя і душу віддала дітям…

Король Ольга, 2013 р.