День святого Валентина

І знову місяць лютий... На вулиці мороз, а душі зігріває кохання. Найнезвичайніше почуття на світі, без якого не трапляються дива та подвиги. Нарешті дочекалися чудового свята, що ще більше підкреслює цінність кохання - Дня святого Валентина. Захарівський НВК теж не залишився осторонь Дня закоханих. У середу пройшло свято для найменших, які підготували чудові плакати та захистили їх віршами про любов та конкурсами. Методом голосування було обрано найпопулярніших дівчину та хлопця серед початкових класів, середніх та старших. Ними стали Притула Анна та Хомецький Влад серед 1-6 класів, а також Скрипник Нікіта й Воробйова Діана серед 7-11 класів. Вони почесно носитимуть титули "Валентин-2017" та "Валентина-2017" до наступного року.

Для сраршокласників вчора було проведено вечір, присвячсений всім закоханим та Масляній. Свято розпочали ведучі Садовнича Оксана Іванівна та Підгірна Альона чудовими словами про кохання та віршем Ліни Костенко:

Спини  мене  отямся  і  отям  
така  любов  буває  раз  в  ніколи  
вона  ж  промчить  над  зламаним  життям  
за  нею  ж  будуть  бігти  видноколи  
вона  ж  порве  нам  спокій  до  струни  
вона  ж  слова  поспалює  вустами  
спини  мене  спини  і  схамени  
ще  поки  можу  думати  востаннє  
ще  поки  можу  але  вже  не  можу  
настала  черга  й  на  мою  зорю  
чи  біля  тебе  душу  відморожу  
чи  біля  тебе  полум’ям  згорю  

Методом жеребкування було сформовано 4 пари, які боролися за перемогу. Ними стали Литвиненко Діма та Гошівська Діана, Бур'янський Едік та Турчин Юля, Сідельник Ліза та Пірогов Саша, Мустивий Саша та Єслікова Люда. У конкурсах дівчата й юнаки показували свої найкращі якості. Так, під час зізнання у коханні, вони проявили кмітливість та винахідливість.

Коли хлопці тримали своїх дівчат на руках, то показали себе справжніми, сильними, мужніми чоловіками. У конкурсі поцілунків не побоялися бути смішними та дотепними.

Під час конкурсної програми також виступали учні із своїми святковими привітаннями. Школярі 8 класу порадували глядачів красивим віршем про кохання та конкурсами для всіх присутніх, 7 клас показавав гумористичну сценку "Стецькові залицяння", де головні герої виступили в українських традиційних костюмах. 

Представники 10 класу заспівали композицію Дзідзьо, чим викликали захоплення у глядачів, а учень 11 класу Шевченко Богдан підготував справній сюрприз: зіграв на гітарі, співаючи пісню про перше кохання. 

У результаті змагань перемогу отримали Єслікова Люда та Мустивий Саша, які проявили кмітливість, силу, ніжність та почуття гумору під час усіх конкурсів. Вони отримали почесні медалі у витгляді двох половинок серця.

Але на цьому вечір не закінчився. Усіх присутніх чекало частування: млинці із різними начинками, які спекли учениці 7-11 класів. 

Також відбулася святкова дискотека, на яку залишилися всі бажаючі. 

Літературний диктант за твором "Скарб" Олекси Стороженка

1. Як звали головного героя твору?
2. За що батько засуджував матір та частенько гримав на неї?
3. Які пісні співала мати вже дорослому юнакові?
4. Що шукала мати вночі по селу?
5. Хто годував Павла після смерті батьків?
6. Чого хотілося хлопцеві, лежачи в садку?
7. Куди кликали парубки Павлуся?
8. На яке свято це відбувалося?
9. Що вкинули у вікно хлопці Павлові, щоб провчити його?
10. Яке прізвисько мав Павлусь?
11. Яку жінку мав юнак?
12.  У чому автор бачить справжнє щастя?

Компаративний аналіз поезії Івана Франка "Я не кляв тебе, о зоре" та перекладу Анни Ахматової "Никогда тебя не клял я" Я не кляв тебе, о зоре, Хоч як сильно жаль мій ріс; Насміх твій і власне горе Я терпливо переніс.   Та боюсь за тебе дуже, Бо любов — то мстивий бог; Як одно її зневажить, Любить мститься на обох.   Як сміючись ти вбивала Чистую любов мою, Чи ти знала, що вбиваєш Все, чим в світі я жию?   Чи ти знала, що руйнуєш Щастя власного підклад, Те, чого життя так мало Звикло всякому вділять?   Чи ти знала, що небавом, От мов раз махнуть пером, Ти не раз заплачеш гірко За потоптаним добром?

Никогда тебя не клял я, Хоть тоска была сверх сил. И насмешки, и обиды Молча я переносил.   За тебя боюсь я, зная, Что любовь — недобрый бог. Коль один его унизит, То к обоим он жесток.   И, когда любви несмелой Ты казнила чистоту, Разве знала, что казнишь ты Жизнь мою, мою мечту?   Знала ль ты, что разрушаешь Счастья собственного храм — То, чего судьба так мало Уделять привыкла нам?   Разве знала ты, что вскоре — Только взмах один пером — Ты не раз заплачешь горько Над растоптанным добром?

            Поезія І. Франка «Я не кляв тебе, о зоре» належить до першого жмутку збірки «Зів’яле листя». Це інтимна лірика, де наскрізно проходить мотив нещасливого (бо невзаємного) кохання. Звучать песимістичні, трагічні нотки в голосі ліричного героя, який згадує свою кохану, що зневажила його. Присутній також філософський пафос, оскільки юнак не просто висловлює почуття та емоції, а й роздумує над значенням любові у житті. У цьому вірші ще збережено краплю надії, що дівчина повернеться до героя. Це простежується через застереження, які юнак дає їй.

            Анна Ахматова у перекладі зберігає таку тональність та головний мотив – мотив страждань молодого юнака за втраченим коханням.  Проте перекладач вносить певні корективи до цієї поезії. Насамперед – втрачено певні символи. В оригіналі у першому рядку звучить звернення «О зоре», що передає ставлення ліричного героя до дівчини – поклоніння, возвеличення, туга та велика любов. Зоря – символ чогось прекрасного та величного, тому одразу стає зрозуміло, що герой ще кохає та страждає. У перекладі це звертання, а відповідно й образ та символ, пропущене. Виникає відчуття, що юнак вже переболів своєю любов’ю і просто згадує про це у минулому часі. Тобто передано не біль в момент розставання, а спогади про цей біль, його констатація.

            Різні відтінки значення має образ бога: у Франка він «мстивий», а у А. Ахматової – «недобрый». Вона понизила негативне звучання цього образу, він перестає бути уособленням помсти, хоча й залишається жорстоким.

            Також відмінним є персоніфікований образ любові. У І. Франка вона чиста, тобто саме епітет передає її змістове наповнення. А. Ахматова відділила чистоту від любові, зробивши її самостійним образом «И, когда любви несмелой
Ты казнила чистоту», навіть метафорою – чистота любові.

            У третій строфі у перекладі з'являється синонім до слова життя – мрія ліричного героя, тобто життя і мрія стають однорідними додатками і конкретизують зміст сказанного. У І. Франка це поняття узагальнене – «все, чим в світі я жию», що може включати не лише життя та мрію, а й інші цінності.

            Привертає увага й перифраз до слова «кохання» – «Счастья собственного храм», що робить любов духовним поняттям, високим та інтимним, адже храм – це святість та чистота. В оригіналі звучить «щастя власного підклад», де «підклад» - діалектизм, використаний у значенні «основа». Тобто автор акцентує саме на фізичній основі, яка підтитримує людину, яка цінує кохання.

            У І строфі в оригіналі 20 слів, у перекладі – 17, що пов'язано із зникненням кількох понять. Так, у першому рядку, як вже було сказано, немає риторичного звертання. Натомість перекладач додає слово «никогда», що посилює емоції ліричного героя. У третьому рядку виникає певна невідповідність між поняттями – «горе» та «обида».        

І. Франко робить почуття героя гіперболізованими, оскільки зарад прирівнюється до смерті. А. Ахматова дещо пом'якшує цей стан і говорить просто про образу.

            Друга строфа перекладена досить близько до оригіналу, за винятком кількох нюансів. У першому рядку не збережено слово «дуже», яке увиразнює переживання юнака, підсилює їх. У перекладі цього немає, тому йде просто констатація страху.

У третій строфі в основі стоїть дія: «вбивала любов» - «казнила чистоту любви». Перекладач говорить, в першу чергу, про насміх над коханням, про той бруд, який принесла дівчина. А в оригіналі звучить яскраво думка про повне знищення кохання. До того ж, Іван Франко ще більше посилює трагедійність, додаючи дієприслівник «сміючись». Створюється картина, де обраниця ліричного героя постає стравжнім монстром, жорстоким та бездушним. У перекладі ця строфа має більш філософське осмислення всього, що відбулося, навіть можна сказати про абстрагованість ліричного героя.

У 4 строфі перші два рядки перекладено практично дослівно, не рахуючи образ, про який було згадано вище. Третій рядок має істотно різні образи, оскільки І. Франко говорить про життя, а А. Ахматова про долю. У перекладі з’являється нотка приреченості: людина лише думає, що щось вирішує, а насправді все відбувається за велінням долі. Також звертає на себе увагу слово «всякому», що перекладено як «нам». Відмінність у тому, що тут вже І. Франко узагальнює, робить певний філософський підсумок, а А. Ахматова конкретизує, вказує на окремих осіб.

Остання строфа стоїть найближче до оригіналу, навіть слів тут майже однакова кількість (18 в оригіналі, 17 у перекладі). Анна Ахматова використовує всі ті ж образи, що й І. Франко, але у 3 рядку сам порядок слів створює різні асоціації: «Только взмах один пером» - «От мов раз махнуть пером». Так, в оригіналі звучить припущення про те, що може статися в майбутньому. А в перекладі застереження, навіть прихована погроза.  

Анна Ахматова тонко відчула настрій цієї поезії та змогла передати яскраво основні образи та провідні думки. Проте є певні відмінності, які я б пояснила саме гендерним розподілом. І. Франко гіперболізує всі свої почуття та емоції, увіковічнює муки зрадженого юнака. Анна Ахматова дивиться на все більше з позиції мудрої жінки, яка ніби й говорить від імені юнака, проте простежується її філософський погляд на речі.

В оригіналі І. Франко використовує чотиристопний хорей, який є найбільш поширеним розміром в українській поезії. Переклад також написано чотиристопним хореєм, де як і в оригіналі трапляються ненаголошені склади, тому можна говорити про появу пірихованих рядків (рядки де є  пірихій – два короткі склади).

Люди, з яких варто брати приклад

На час  моєї педагогічної практики, я була прикріплена до11 класу і повинна була вести у них  українську та світову літературу. Хоча це й моя школа, але першого дня я прокинулася із великим хвилюванням. По-перше, не знала,  як мене зустрінуть діти, чи знайдемо з ними спільну мову, по-друге, боялася чи сприйматимуть мене вчителі, по-третє, не хотілося осоромитися. Адже тут мене всі знали як здібну ученицю, але не як студентку-практикантку. Тому зранку помолилася, захопила із собою валер’янку і поїхала в школу.

Перший же день показав різницю між міськими дітьми та сільськими. Якщо минулого року, проходячи практику в Кіровограді, я боялася зайти в клас і йшла до школи як на каторгу, то цього року я відчула підтримку та симпатію, не лише з боку вчителів, але й дітей. Вони відкритіші, більш щирі, не такі зіпсовані, краще йдуть на контакт. Як мені не хотілося йти в школу першого дня, так важко було покидати ці стіни на останній день практики.

Особливо ж допомогла мені адаптуватися вчитель української мови та літератури Довгань Любов Андріївна. Коли я навчалася у школі, вона у нас нічого не вела, але саме з нею я їздила на обласний етап олімпіади із української мови та літератури в Кіровоград. Ще тоді я захоплювалася її ерудицією, дружелюбністю та вмінням зближатися з людьми. На практиці я переконалася у своєму першому враженні. Звичайно, Любов Андріївна не була зобов’язана давати свої конспекти, але вона передала всі матеріали, за якими сама готувалася до уроків. Кожен ранок починався з того, що я приїжджала до школи і чекала, коли прийде Любов Андріївна. З нею я ділилася усіма переживаннями та радощами, так само й вона розповідала про те, що її хвилює чи про те, що її вразило. Любов Андріївна зараз живе сама. Син вже дорослий, мешкає далеко від матері, а дочка сама має доньку, приїздить лише на свята. Чоловіка немає. Ось і доводиться все робити самій, лягати спати і прокидатися в повній тиші.

Я намагалася хоч чимось допомогти цій добрій і справедливій вчительці. Перевіряла зошити, навіть в тих класах, де нічого не вела, інколи проводила уроки замість Любов Андріївни, щоб навчитися застосовувати свої знання на практиці. Разом ми виготовляли стенди для кабінету української літератури, клеїли вікна і ходили обідати в столову. Коли я побачила, що на День Учителя клас її не привітав, мене це неприємно вразило. Таку вчительку неможливо не поважати і не любити. Я сама підготувала їй невеликий презент і вручила. Просто захотілося віддячити людині за її теплоту та підтримку.

В першу чергу я буду сумувати за своїм 11 класом, в другу – за вчителем, який допомагав мені робити перші кроки на нелегкому шляху педагога. Любов Андріївна давала дійсно корисні поради, як працювати з класом, як спілкуватися з колегами, як реагувати на критику чи зауваження, і це були не просто теоретичні знання. Це її власний досвід, здобутий за 25 років учительської праці.

Коли я проводила психологічне дослідження у своєму 11 класі, то особливо цікавим було запитання про те, кого учні вважають ідеалом морального ставлення до людей. Більша половина написала, що саме Любов Андріївну. На її уроках завжди тиша та спокій, немає шуму та постійних зауважень. Я вважаю, що це дійсно педагог від Бога. Все своє життя і душу віддала дітям…

Король Ольга, 2013 р.  

Літературний диктант "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського

1. Яка річка постійно згадується у творі?
2. Які обов'язки виконував Іван із 7 років?
3. Кого побачив хлопчик у горах на камені?
4. Що символізує звук трембіти у родині Палійчуків?
5. Чим поділися Марічка з Іваном при першій зустрічі?
6. Хто помер після бійки?
7. Ким працював юнак у горах?
8. Що сталося з Марічкою за кілька днів до повернення Івана?
9. З ким одружується Іван?
10.  Хто водить чоловіка по лісі?
11. З ким зраджує дружина Івана?
12. Що робить молодь на похороні?